Думки мами вголос – не порівнюйте дітей

“Перестаньте порівнювати себе з іншими!” – рясніють заголовками статті, які діляться секретами щастя. Читаючи їх, я подумки киваю головою, погоджуюся зі сказаним. Але варто відкласти книгу в сторону, вимкнути планшет і я втрачаю контроль над своїми думками. Переглядаючи стрічку новин у ФБ, дивлячись на фотографії успішних людей в журналі Forbes, я, чого вже тут гріха таїти, захоплююся успіхами інших і порівнюю себе в мої… багато років з цими людьми. Що зробила я за свої роки? Що вмію, можу? І безодня, вирита потоком питань, починає заповнюватися розчаруванням, гіркотою, образою, роздратуванням і нелюбов’ю до себе.

Чому ми, дорослі люди, розуміючи нашу несхожість, індивідуальність, різноманітність талантів, інтересів і можливостей, продовжуємо порівнювати себе з іншими? Чому нам потрібен хтось, щоб відчути свою значимість і отримати беззвучне схвалення? Чому ми хочемо чути ці заповітні слова: молодець, розумник(ця)? Чому ми стаємо жертвами реклами в гонитві за красивим життям? Чому ми не цінуємо те, що є у нас?

“Те, чого не можеш дістати, завжди здається краще того, що маєш. У цьому полягає романтика й ідіотизм людського життя”, – слова, що належать Еріх Марія Ремарк, ідеально описують багатьох з нас.

Пам’ятаю, як в дитинстві дивилася телепередачу “Утренняя звезда”. На сцену вийшла дівчинка, моя однолітка, і дуже красиво заспівала пісню. Тоді я вперше з гіркотою подумала: “А я так співати не вмію, хоча мені теж 8 років”.

Масло у вогонь підливали батьки, які порівнювали мої успіхи в школі з відмітками подружки, а вона “крім того, що добре вчилася, ще й на гімнастику ходила”. Ну і, звичайно, старший брат, сам не бажаючи цього, завжди був “прикладом”, оскільки відрізнявся старанністю, любов’ю до історії, здатністю до точних наук і можливістю залишити цукерки на “потім”, а не з’їсти все за один раз (навіть зараз не розумію, як, будучи дитиною, можна з’їдати по одній цукерці в день, залишаючи решту на завтра).
Бувало бабуся згадувала: “Головне – щоб не гірше, ніж у інших!” Для мене було загадкою: хто такі ці “інші” і чому про них варто думати. Але її слова випалились в моїй пам’яті. А як же інакше? Старших треба слухати.

Ось і виходить, що спочатку порівнюють нас, закладаючи залежність від думки оточуючих. Підростаючи, ми самі співставляємо себе з друзями, колегами, відомими людьми. Часом ми не замислюємося, що порівняння себе з іншими – це не здорова конкуренція, а спосіб розтоптати свою самооцінку. Завжди знайдуться ті, хто живуть, виглядають краще, знають і вміють більше. І спроби приміряти чуже життя заховають наші таланти, мрії і можливості ще глибше. Як пише Луїза Хей: “Займатися порівнянням себе з іншими – пусте і невдячне заняття. Це тільки заважає розвиватися і бути щасливим”.

І тепер, коли з моїх вуст проситься фраза, в якій порівнюються мої діти, я щосили намагаюся утримати її в клітці і не випустити назовні. Адже порівнювати дітей, як і дорослих людей, також безглуздо, як порівнювати апельсин з яблуком.
Що краще: яблуко або апельсин?